Логічним продовженням результатом зборів і контрольних двосторонок стало укладення «Дніпром» угоди з Євгеном Абаджяном. Вихованець «Галицьких Левів» дебютував в Українській хокейній лізі в сезоні 2017/18, в 39 матчах новояворовців набрав 10 (7 + 3) очок. У сезоні 2018\19 Абаджян у складі «левів» провів 28 матчів в юнацькому чемпіонаті України і набрав 45 (31+14) очок.
У 2019 МХК «Динамо» уклав контракт з кращим бомбардиром «левів». У складі харків’ян нападник провів 33 матчі, набравши 28 (12 + 16) очок і увійшовши до ТОП-10 молодих (до 21 року) гравців чемпіонату Української хокейної ліги за підсумками сезону 2019/20.
Автор першої переможної шайби в сезоні для «динамівців», який закинув понад 20% всіх голів харків’ян і набрав 10 очок при грі в більшості – все це про Абаджяна. Незважаючи на не найкращий загальний результат команди, форвард виглядав по ходу сезону дуже гідно і дебютував у молодіжній збірній України на чемпіонаті світу.
З онлайн спілкування влітку на Youtube каналі УХЛ:
— Як ти потрапив у хокей, чому обрав саме цей вид спорту й хто був твоїм першим тренером?
— Моїм першим тренером був Куракін Володимир Анатолійович — він на той час прийшов до нас у школу, сказав усім хлопцям піти пограти у футбол, ми розділилися на команди, він побачив, що я надзвичайно граю у футбол, дав мені свою візитівку й сказав: «Якщо вирішиш — телефонуй, приходь, якщо зацікавить ця пропозиція». Я прийшов до дому, сказав батькам, що мене запросили у секцію хокею. Вони спочатку були категорично проти, адже на той момент я вже 3 роки ходив на карате, сказали: «Нащо тобі відразу на два види спорту ходити?», — так що ось так…
— Як ти з Харкова потрапив до «Галицьких левів»?
— На той момент я був без команди, вже тоді СДЮШОР — не було команди, команда розвалилася. Хтось поїхав грати у херсонський «Дніпро». Так склалося, що у туди не поїхав. Тоді тато сказав, що можна набрати Михайлу Валерійовичу Чіканцеву, тому що там йшов набір. Зателефонував, сказав що можна приїжджати на збори. Тоді були переглядові збори. Я приїхав, сказав, що ми беремо його. Так й потрапив.
— Що можеш сказати про Чіканцева, як тренера?
— Михайло Валерійович — дуже серйозний тренер. З ним можна було навіть поспілкуватися не на тему хокею — він завжди міг щось підказати, допомогти. До цього часу ми з ним спілкуємося. Як приїжджаю до Новояворівська — можу з ним зустрітися.
— В тебе є кращі друзі? Якщо є, то назві.
— Так, це, беззаперечно, гравець «Крижаних вовків» Ваня Сисак. Дуже міцно з ним спілкуюся, вважаю, що це єдиний мій друг, який грав зараз в УХЛ, з яким ми разом виступали за «Галицьких левів». Так…
— Євгеній, доброго вечора. Як Ви вважаєте, плейоф у вересні буде сильнішим за попередні роки?
— Звичайно, буде сильнішим. Тому що команди зараз можуть підготуватися на зборах. Тим більше у Херсоні дуже серйозні збори. Там хлопців підготують й вже з новими силами у бій, як-то кажуть…
— Чи пам’ятаєш ти свій перший матч та першу шайбу в УХЛ? Розкажи про них.
— Перший матч в УХЛ — на той час я грав у «Галицьких левах», був перший виїзд — ми їхали до Білої Церкви грати з «Білим барсом», нас тоді взяли з Жєнєю Ратушним: взяли у ролі запасних — ми не розраховували, що будемо грати. Вже вийшли на гру, нам відразу сказали: чекайте на свій шанс. Два періоди ми відіграли, програвали — наче з рахунком 2-5. Тренер спочатку сказав Жєнє виходити на меншість — особливо. А потім, наприкінці, на три зміни мене випустили — були незабутні емоції, адже дорослий чемпіонат — відчувалася різниця.
А першу шайбу я забив, наче, у матчі десятому. Ми поїхали у Бровари, в нас тоді був перший матч з «Кременчуком», а на наступний день ми грали з «Крижаними вовками». На той час я вже постійно грав у третій ланці. Кінець гри, ми програвали з розгромним рахунком. Шайбу скинули на п’ятак й я просто її туди, як-то кажуть, «з м’ясом» й засадив.
— Який матч у минулий регулярці ти вважаєш для себе найбільш вдалим в індивідуальному плані?
— Ну… напевно це перша перемога над «вовками» й взагалі перша перемога у сезоні. Ми тоді виграли з рахунком 2-1. Я тоді забив переможний гол та віддав гольову передачу. Дуже запам’яталася ця перемога.
— Як можеш оцінити рівень УХЛ цього сезону?
— Він значно підвищився у порівнянні з попередніми роками. Я ще два роки тому виступав в УХЛ за «Галицьких левів». Й порівнюючи з цим часом, помітно виріс…
— В яких містах підтримка уболівальників була найгарячішою?
— Не можу не згадати херсонських уболівальників, адже вони найбільш щирі, такі, які реально заряджають енергією. У Кременчузі теж гарні уболівальники. Й не можу не згадати уболівальників «Динамо», які, не дивлячись на розгромні поразки, приходили вболівати за нас. Це теж дуже добре.
— ТОП-3 молодих гравців «Дніпра».
— Це, звісно, Денис Матусевич — куди ж без нього. Можу виділити Олєга Пєтрова та Дениса Васілєнкова.
— Ти грав у «Галицьких левах». Яку характеристику ти можеш дати тому часу, що можеш сказати про Владислава Брагу?
— Насправді Владислав Брага – дуже гарний, дуже позитивний хлопець. З ним ніколи не засумуєш. Гарно з ним спілкувалися, доволі міцно. Тому тільки гарні спогади про нього.
— Як воно — бути кращим гравцем «Динамо» (Харків)?
— Я б не сказав, що я кращий. Просто що мені тренер казав — те я й намагався виконувати. Свою роботу. А те, що я став кращим бомбардиром — це заслуга моїх партнерів. Без них би я нічого цього не досяг. Я думаю.
— Євгеній, як вас, молодих хлопців, зустрічають на льоду вже дорослі чоловіки з «Донбасу», «Дніпра», «Кременчука» — жорстко чи з порозумінням?
— Трійка лідерів: «Донбас», «Дніпро» та «Кремінь» — в них доволі досвідчені хлопці грають. Тому… Та всі команди грають у силовий хокей. Треба бути просто готовим до цього та грати у свій хокей. Те що ти вмієш — те й робити.
— Чи правда, що в УХЛ відомий абаджяновський кидок?
— Так, є така чутка, що у «Динамо» був такий кидок.
— Які плани на наступний сезон?
— Стосовно наступного сезону ще нічого не можу сказати. Є низка пропозицій просто, й буду вже ближче до кінця літа думати — куди та як…
— Що думаєш щодо призначення Дмітрія Підгурського на посаду головного тренера молодіжної збірної?
— Ну…. З Дмітрієм Івановичем мені не доводилося працювати. Кажуть, він дуже суворий тренер. Тому вже хочеться потрапити до збірної та пограти під його керівництвом.
— Якими видами спорту ти цікавишся, окрім хокею? Які твої улюблені команди?
— Окрім хокею люблю спостерігати за змішаними єдиноборствами UFC, можу іноді подивитися футбол, баскетбол… Які твої улюблені команди?… Якщо брати НХЛ — «Лос-Анджелес Кінгз»…
— Чи є в тебе якісь забобони та ритуали перед матчами?
— Я намагаюся перед матчами завжди послухати музику. Так весь час… Ну, зав’язую ковзан, мабуть, з лівої ноги завжди.
— Чи були пропозиції пограти за кордоном? Куди б ти хотів поїхати? Чи є агент?
— Агента в мене немає. Пропозицій з-за кордону теж, як таких, не було. А куди б я хотів поїхати… Було б непогано в якусь Словаччину, мабуть.
— В який українських клубах ти б хотів пограти?
— Хотів би пограти у херсонському «Дніпрі». Й, було б непогано, у донецькому «Донбасі» спробувати себе.
— Що потрібно зробити нашим збірним, щоб досягнути підвищення у класі?
— Я думаю — наполегливо працювати, щоб кожен у своїй команди працював над собою, й приїжджав до збірної вже готовим. У збірній дисципліновано грати — чого нам не вистачило на молодіжному чемпіонаті світу. Я думаю, що з часом усе прийде.
